Імунодефіцити в дітей

Види імунодефіцитів 

Даний синдром може бути як первинним (спадковим, обумовленим генетичними порушеннями), так і вторинним (розвивається в результаті хвороб і дії зовнішніх факторів).

Первинний імунодефіцит у дітей: як розвивається?

Вроджений імунодефіцит (ІД) у дитини – це закодовані в геномі, успадковані порушення роботи імунної системи. У результаті дитина захворює на важкі інфекції, які швидко перетворюються в хронічні форми, призводять до розвитку ускладнень й ураження багатьох органів і тканин запальними процесами. Первинний імунодефіцит без своєчасної діагностики та лікування призводить до смерті дітей.

Симптоми первинної нестачі імунітету можуть тривалий час бути непоміченими батьками, оскільки протікають по-різному. Первинні імунодефіцити не мають характерних ознак. Батькам варто звернути увагу на часто повторювані інфекції ЛОР-органів, дихальних шляхів, проблеми зі шлунково-кишковим трактом, особливо якщо: хвороби супроводжуються госпітализаціями, протікають довгостроково, виникає необхідність тривалої антибіотикотерапії із частою зміною препаратів; прості інфекції (ГРВІ) протікають з ускладненнями (гнійні риніти, важкі бронхіти, пневмонії, утворення гнійників). Ознаки та симптоми первинного імунодефіциту виявляються в дітей уже в перші тижні життя. Лікар може звернути увагу на високу захворюваність, під час огляду виявити пороки розвитку, ознаки порушення роботи імунітету. Нерідко імунодефіцити виявляються випадково, коли дитина потрапляє до лікарні й обстежується з інших причин.

 Вторинний імунодефіцит. Що це таке?

Це порушення роботи імунної системи, яке не закодоване в генах людини, а є відповіддю на зовнішні та внутрішні фактори. Цих факторів безліч, тому часто вони впливають на організм у комбінації. 

До найпоширеніших відносяться: 

• погана екологія, брудне повітря;
• іонізуюче випромінювання, вплив НВЧ;
• хронічні отруєння;
• тривалі курси лікарських препаратів (гормони, цитостатики, протизапальні);
• хронічна перевтома, стрес.

 Ці зовнішні фактори впливають на всі системи організму, у тому числі й імунну. 

Імунодефіцит. Діагностика 

Постановка діагнозу починається зі збору сімейного анамнезу, вислуховування скарг дитини або батьків (якщо йдеться про немовлят і дітей, які поки що не розмовляють), огляду. За результатами призначаються лабораторні методи дослідження: загальний аналіз крові та сечі, генетичне дослідження, біопсія кісткового мозку, імунологічні дослідження.  

Під час огляду лікар звертає увагу на стан шкіри: грибкові ураження, дистрофії, набряки, гнійники, ерозії. 

Лікування імунодефіцитів

Первинні порушення імунітету:

•         обмеження та припинення контакту з потенційними джерелами зараження (скупчення людей, хворі, із симптомами інфікування);
•         здоровий спосіб життя, обов’язкове та ретельне дотримання особистої гігієни;
•         призначення антибіотиків широкого спектра під час захворювання;
•         своєчасна госпіталізація;
•         призначення паралельно з антибіотиками антигрибкових і противірусних засобів;
•         імунореконструкція, замісна терапія, імуномодулятори.

Дуже важлива при первинній патології ізоляція дитини від усіх джерел зараження. Коли немає загострень інфекцій, дитина може вести нормальний спосіб життя. При первинному імунодефіциті на тлі зниження імунітету не рекомендується проводити вакцинацію проти таких збудників без консультації спеціаліста:

•         кору;
•         епідемічного паротиту;
•         поліомієліту;
•         краснухи;
•         вітряної віспи;
•         туберкульозу.

Членам родин із дитиною з імунодефіцитом рекомендуються інактивовані вакцини.

Тим, хто проживає разом із дитиною, можна робити щеплення тільки інактивованими вакцинами.

Протимікробне лікування полягає у вживанні антибіотиків широкого спектра. За відсутності швидкої відповіді на терапію препарат змінюють. Якщо ж ефект є, то вживати антибіотик дитина повинна мінімум 3-4 тижні. Ліки можуть уводитися перорально та парентерально. Обов’язковим є одночасне застосування антимікробних, противірусних та антипротозойних препаратів. У деяких випадках лікування може бути довічним. Обов’язковим є і профілактичне вживання антибактеріальних препаратів перед такими втручаннями: відвідування стоматолога, інвазивна діагностика, операції. 

Коригують слабкий імунітет за допомогою:

•         замісної терапії;
•         реконструкції імунітету;
•         імуномодуляції.

Імунореконструкція – це пересадження кісткового мозку або стовбурових клітин із пуповинної крові. При первинному імунодефіциті вводиться алогенний імуноглобулін. 

У лікуванні дітей з порушеннями вироблення антитіл проводиться довічна терапія імуноглобулінами. Вони вводяться раз на 3-4 тижні. 

 Методи лікування вторинного імунодефіциту 

Основу лікування становить імунотропна терапія різних напрямків:

•         активна імунізація;
•         замісна терапія;
•         вживання імунотропів.

Вибір терапії залежить від характеру та виразності запально-інфекційного процесу й дефектів імунної системи.  Як замісна терапія застосовуються імуноглобуліни, що вводяться внутрішньовенно.

Імунотропне лікування вторинного імунодефіциту

Імуномодулятори підвищують ефективність антибактеріальної терапії. Вони є компонентами комплексної терапії. Для кожної ситуації препарати підбираються індивідуально.  

При вживанні імуномодулятора проводиться постійний імунний моніторинг, оскільки існує ризик важкої загальної запальної відповіді.

Профілактика імунодефіцитів:

• ретельне планування вагітності;
• спеціальне обстеження, якщо в когось із батьків є проблеми з імунітетом;
• грудне вигодовування. 

 Імунодефіцити простіше попередити, ніж коригувати.