Визначення гостроти слуху
Визначення гостроти слуху є важливим елементом діагностики захворювань вуха. Вони бувають суб’єктивними, тобто заснованими на слухових відчуттях пацієнта, та об’єктивними, при яких відчуття пацієнта не мають значення. Для постановки діагнозу необхідно, щоб як мінімум у двох дослідженнях був збіг результатів.
Відомо, що здорове вухо чує шепіт на відстані 6 м. Саме із цього тесту починається визначення гостроти слуху в лікаря-отоларинголога.
Діагностика і визначення гостроти слуху
Камертональні проби – наступний етап дослідження. З їхньою допомогою визначається кісткова провідність звуку, яка може бути порушена при запаленнях середнього та внутрішнього вуха. Для тестів використовуються спеціальні камертони, які лікар підносить до різних ділянок голови.
Аудіометрія тональна
Серед інструментальних тестів використовуються аудіометрія тональна, мовна. Аудіометрія тональна – це дослідження, яке проводиться найчастіше для визначення гостроти слуху. Під час дослідження пацієнт перебуває у звуконепроникній кабіні. У навушники подається звук різної частоти – спочатку високої, потім низької. За результатами тональної аудіометрії можна визначити різні типи втрати слуху, а саме:
- кондуктивний – викликаний змінами зовнішнього або середнього вуха;
- сенсоневральний – розвивається в результаті патології внутрішнього вуха;
- змішаний – поєднує ознаки кондуктивного та сенсоневрального порушень слуху.
Мовна аудіометрія
Мовна аудіометрія, на відміну від тональної, оцінює не тільки рівень слуху, але й розуміння слів. Тест проводиться в умовах, аналогічних до тональної аудіометрії. Але замість звуків пацієнтові пропонують прослухати слова.
Тимпанометрія – це об’єктивне дослідження слуху, що полягає в оцінці сприйнятливості барабанної перетинки до змін тиску в зовнішньому слуховому каналі. Тест безболісний, триває кілька хвилин. У вухо вводиться зонд, який змінює тиск у барабанній порожнині за допомогою повітряної помпи та з’єднаний зі звуковим генератором і мікрофоном, що приймає відбитий від барабанної перетинки сигнал. Вушний канал закривається заглушкою. Дані передаються на тимпанометр. Тест ABR – це спеціалізований діагностичний тест, що полягає у впливі звукового подразника на слухові рецептори та запис електричних явищ (слухових потенціалів) у головному мозку у відповідь на подразник. ABR подає інформацію про функцію слухового шляху до рівня стовбура мозку, дозволяє оцінити слуховий поріг як у немовлят, так і в дорослих. Під час виконання даного дослідження через навушники подається два типи звуків: клацання або тони. Тест проводиться з використанням чутливих електродів, розташовуваних на голові пацієнта, підключених до комп’ютерної системи, яка реєструє слухові потенціали.
